Історик, етнограф, фольклорист – до 200-річчя з дня народження М. І. Костомарова.
Category : Архів новин 2017-2016
З 18 березня 2017 р. в НБ ОНУ імені І. І. Мечникова відкрита книжкова виставка присвячена Миколі Івановичу Костомарову.
Майбутній науковець народився 4 (16) травня 1817 р. в селі Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії в родині російського поміщика і українки-кріпачки. Під час навчання в Харківському університеті під впливом філософських ідей Й. Гердера та романтизму, він починає захоплюватись козацьким минулим України та народним фольклором.
М. І. Костомарова, цікавили не правителі та війни,, «а сіра народна маса,… як носитель дійсної правди народного життя, властитель безцінних скарбів народної творчості»; «Бедный мужик, земледелец-труженик как будто не существует для истории; отчего история не говорит нам ничего о его быте, о его духовной жизни, о его чувствованиях, способе его радостей и печалей? Скоро я пришел к убеждению, что историю нужно изучать не только по мертвым летописям и запискам, а в живом народе».
Українські бандуристи, лірники та народні музики на ХІІ Археологічному з’їзді у Харкові, 1902 р. Саме від таких народних співців і записував матеріал М. І. Костомаров.
Також, у цей час, М. І. Ксотомаров розпочав і свою літературну діяльність: «Любовь к малорусскому слову более и более увлекала меня, мне было досадно, что такой прекрасный язык, остается без всякой литературной обработки и, сверх того, подвергается совершенно незаслуженному презрению». М. І. Костомаров вивчав записи українських народних пісень М. Максимовича, близько зійшовся із І. Срезневським та його гуртком. Бажаючи ближче познайомитись із життям простого люду шляхом спілкування, молодий історик мандрував довколишніми селами. Про це він пізніше згадує у своїй «Автобіографії» : «Я слушал речь и разговоры, записывал слова и выражения, вмешивался в беседы, расспрашивал о народном житье-бытье, записывал сообщаемые мне известия и заставлял себе петь песни. На все это я не жалел денег и если не давали х прямо в руки, то кормил и поил своих собеседников». Пізніше за ці етнографічні експедиції вченого по селах, базарах та шинках, що видавались багатьом дивними і незвичними, багато хто почав ввжати М. І. Костомарова блаженним.
У 1842 р. вийшла друком перша дисертація молодого вченого «О значении унии в западной России», проте цензурою, невдовзі було вилучено майже усі примірники та їх знищено. У 1843 р. М. Костомаров опублікував своє друге дисертаційне дослідження «Об историческом значении русской народной поэзии». В даній праці, знайшли місце фольклорні та етнографічні ідеї М. І. Костомарова. Під впливом історичної пісні «Про Саву Чалого та Гната Голого», була написана його драма «Сава Чалий».
Портрет М. І. Костомарова. Худ. М. Ге. 1878 р
У 1845 р. М. І. Костомаров розпочав роботу над монументальною працею присвяченою гетьманову Богдану Хмельницькому та його добі. В ній він широко використовував історичні пісні про тодішні події, думи та народні перекази та легенди. У слід за М. Церетелєвим та М. Максимовичем, збирав зразки народної пісні, особливо відзначаючи при цьому важливе значення для науки історичних пісень та дум.
В 1845 р. у Києві зформувалася таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство», що плекала ідеї панславізму та українського автономізму.
В другій половині 1846 р. М. І. Костомаров познайомився з Т. Г. Шевченком. Вчений згадував, про сильне враження яке на нього сприяв великий український поет. Також, у цей час було написано «Закон Божий» («Книги буття українського народу» – програмовий документ Кирило-Мефодіївського товариства, написаний в стилі біблійної оповіді. Більшість дослідників, схиляються до думки, що його автором був М. І. Костомаров, що написав даний твір під впливом праці А. Міцкевича «Книга польського народу».
М. І. Костомаров в останні роки життя.
За участь в нелегальному товаристві М. І. Костомаров деякий час перебував в Петропавлівський фортеці, а згодом його вислали в Саратов. Тут він закінчив у 1857 р. своє фундаментальне дослідження «Богдан Хмельницкий». Оскільки, історик перебуває далеко від джерел з української історії, він починає активно досліджувати історію Московського царства та Російської імперії.
У 1861 р. М. І, Костомаров надрукував у журналі «Основа» свою працю «Две русские народности», де порівнює «великороссов и малороссов, или южноруссов». Ця праця, згодом стає настільним посібником українофілів, а згодом і діячів українського національного руху.
М. І. Костомаров, відіграв значущу роль в розвиткові української та російської історіографії. Не дивлячись, на постійну критику сучасників, за поверхневе використання джерел, саме його праці були найбільш популярними серед читацької аудиторії, адже написані живим та яскравим словом, вони пробуджували захоплення та зацікавлення до історичних знань.