Surprises: The Art World Felixi Kovalchik
Category : Архів новин 2017-2016
У Науковій бібліотеці Одеського національного університету була презентована експозиція художньої фотографії доцента кафедри комп’ютерної алгебри та дискретної математики ОНУ Фелікси Бернадівни Ковальчик, що діяла в межах третього засідання наукової студентської конференції «Духовна свобода особистості», яка в свою чергу проходила в рамках розвитку комплексної наукової програми «Феномен тоталітаризму: його прояви та шляхи подолання».
У експозиції було відображено 11 робіт – як ті, що раніше демонструвалися у показах, так і нові фотографії.
Фелікса Ковальчик – людина незвичайної долі і художник неординарного бачення. Кандидат фізико-математичних наук, автор понад 30 наукових робіт, доцент кафедри комп’ютерної алгебри та дискретної математики, якій вона присвятила близько 40 років. І фотохудожник, тонкий митець з неповторним світобаченням крізь об’єктив фотоапарату. Своїм пронизуючим поглядом митця Фелікса Бернадівна бачить красу там, де більшість людей її не помічає.
Свою публічну творчу діяльність вона розпочала відносно недавно – лише з 2005 р., але одразу постала сформованим майстром, з власним творчим поглядом. Мабуть, саме поєднання науки та мистецтва, що однаково тонко й глибоко відчуваються майстром, сприяло появі унікальності її візуальної образності.
Вперше аналіз творчості Фелікси Бернадівни Ковальчик було зроблено мистецтвознавцем Оленою Шелестовою у зв’язку з проектом, присвяченим пам’яті одеського художника Олега Соколова. О. Шелестова тоді, підмічаючи тотожність художнього сприйняття світу Олега Соколова і Фелікси Ковальчик, назвала їх «ученими-художниками». Внутрішня близькість творчих світів художників беззаперечна: вона одразу відчувається при перегляді багатьох її робіт, тим більше, що багато з них безпосередньо присвячені Олегу Соколову, виставки якого вона відвідувала ще з юності, творчість якого була відкриттям свого часу, адже на думку багатьох мистецтвознавців, саме він відкриває нонконформіське мистецтво Одеси.
Налаштованість на глибоке проникливе бачення предмета, його споглядання дає фотохудожнику можливість перетворювати, змінювати звичне, естетично відкриваючи у ньому незвичайні сторони. Своїм баченням художниця «одивнює» предмети і явища, робить їх дивовижними і надзвичайними. Дивом у творчості Фелікси Бернадівни стає можливість побачити душу предмета.
Те, що залишилось в нашому світі непоміченим, забутим, байдуже покинутим, стає справжнім витвором мистецтва, варто лише розгледіти це, наприклад, у триногій табуретці («Можливість балету»).
Сприйняття, бачення предметів та явищ як наділених власними життями, долями формують оригінальність погляду Фелікси Ковальчик як фотографа. Роботи цього майстра не вписуються у звичний розподіл на типи об’єктивної та суб’єктивної фотографії, оскільки вони принципово діалогічні. Автор відкритий Іншому, тобто усьому світу, який складається як з речей, так і з живих сутностей.
Цикл «Примари Куяльника» є прозорою ілюстрацією стилю фотохудожника, а також особистості художника, якому не байдужі і сучасні екологічні проблеми. Вдивляючись в «примари» Куяльника, заглиблюючись у якийсь космічний пейзаж позаземної цивілізації, починаєш ще глибше відчувати біль живої природи. Екологічні проблеми лиману не варто залишати осторонь, щоб і сам Куяльник не став примарою.
Часто перевтілення, що зазнають предмети у Ф. Ковальчик, можна порівняти з театральною виставою. Перевдягнені і загримовані актори, виступаючи на сцені, вводять усе, що відбувається у виставі, в інший вимір реальності, перетворюючи знайоме і звичне на несподіване і невідоме. Так, деревинка перетворюється на затиснуту металевою сіткою пташку («Червона клітка»). А шматки тканини нагадують зморені і змучені фігури, що бредуть безкінечним ланцюгом у тьму («Зішестя в пекло»). Качан капусти при певному ракурсі і світлі перетворюється у профіль воїна-самурая («Тінь самураю»).
Вперше побачені роботи Ф. Ковальчик вражають витонченим естетизмом, спорідненим східним, перш за все японським, художнім традиціям. Це принципова небагатослівність, ретельний композиційний відбір, що відсікає зайве, це увага до простору, зокрема неба («Я – Світло, що понад усім», «Око Куяльника»), на відміну від матеріальної предметної насиченості західноєвропейського погляду. З цим пов’язане і зацікавлення до «випадкового», зовнішньо незначному і несуттєвому, яке у купі породжує виразність цілого і деталі («Квітка пірсу», «Невідправлений лист», «Важкість буття», «Зелений портал»).
Неповторний стиль художника пов’язаний також і з магією кольору. Це і аскетичні однокольорові відтінки («Невідправлений лист», «Важкість буття»), і потужний насичений колір, що, контрастуючи з ахроматизмом, частіше із темрявою, або напівтонами з багатьма світловими переходами, відкриваються наново у буттєвому світобаченні.
Світобачення фотохудожника усе далі і глибше відводить глядача у простір «шепоту і криків», самого життя та його примарних відблисків. Начебто завдяки таємничого реактиву на речах проявляються думки, репліки, погляди… Та витримати таку відвертість бачення не так просто. Вона вражає, дивую, лякає, викликає певну емоційну незгоду глядачу. Але це і є реакція на справжнє мистецтво, яке має хвилювати, не залишаючи нікого байдужим. Можна по-різному сприймати творчість Фелікси Ковальчик, але байдужим залишитись неможливо.
Пристрасність почуттів, змістовність і експресивність образів, багатокольоровість і смисловий поліфонізм метафор, їхнє багате наповнення та об’ємність в роботах Ф. Б. Ковальчик відкривають глядачам особливу цінність Життя, в її множинності та єдності, невибагливості і одночасно вишуканості, звучанні і багатообіцяючій тиші…
За матеріалами статті канд. філос. наук В. В. Савченко «Художнє фото Фелікси Ковальчик: здатність іншого бачення», опублікованої в рамках Міжнародної науково-практичної конференції «Особа в тоталітарному суспільстві: рефлексії ХХI століття»(м. Одеса, 23-27 червня 2013 р.) http://liberte.onu.edu.ua/info/iskusstvo