Вайнштейн Йосип Львович (1894-1980)
Свій творчий шлях вченого, ерудита, прекрасного знавця джерел Осип (Йосип) Львович Вайнштейн розпочав в Одесі, в стінах Центральної наукової бібліотеки (колишньої бібліотеки Новоросійського університету).
Уродженець м. Бендери, О. Л. Вайнштейн закінчив Одеську приватну чоловічу гімназію І. Р. Раппопорта та у вересні 1915 р. був зарахований на історичне відділення історико-філологічного факультету Новоросійського університету. Блискуче закінчивши університет у 1919 р., Осип Львович залишився для підготовки до професорського звання на кафедрі загальної історії. Ще будучи студентом, він викладав у одеських гімназіях і на вечірніх курсах, а в 1923 р. розпочав свою викладацьку діяльність у вищій школі, читаючи курси із загальної історії в Інституті народної освіти та в інших одеських вишах. Одночасно він працював у ЦНБ на посадах ученого секретаря, завідувача бібліографічним відділом (1924-1925), заступника директора (з 1930 р), на початку 30-х рр. – директора.
О. Л. Вайнштейн був одним з ініціаторів і організаторів Музею книги, який створювався у ЦНБ у середині 20-х років (відкритий в 1927 р). Він же підготував ґрунтовний опис експозиції Музею, опублікований у 1927 р.
Знавець Воронцовського і Строганівського фондів, що зберігалися в бібліотеці, О. Л. Вайнштейн опублікував ряд наукових досліджень, на базі даних матеріалі, які не втратили свого значення до сьогодні.
Осип Львович брав активну участь у науковому житті Одеси тих років: був секретарем і одним з організаторів бібліографічного семінару в ЦНБ, брав участь в організації книгознавчих курсів для “книжників”, з 1925 р. був членом бібліотечної ради при Інституті народної освіти (наступник розформованого в 1920 р. Новоросійського університету), активно співпрацював у Одеській комісії краєзнавства при ВУАН, Одеській філії Асоціації сходознавства, Товаристві істориків-марксистів при Комуністичній Академії.
У 1935 р. Осип Львович поїхав до Ленінграду, де на запрошення Ленінградського університету в липні цього ж року очолив кафедру середньовіччя, а також кілька років був завідуючим університетською бібліотекою. У той же час він став керівником одного з відділів Інституту історії матеріальної культури АН СРСР і групи всесвітньої історії Ленінградського відділення Інституту історії АН СРСР. У цьому інституті О. Л. Вайнштейн працював до кінця життя.
У 1938 р. без захисту О. Л. Вайнштейну було присуджено наукову ступінь кандидата історичних наук, а в 1940 році він став доктором історичних наук. Як докторську дисертацію Осип Львович захистив роботу «Историография истории средних веков в связи с развитием исторической мысли от начала серних веков до наших дней». На захисті його опонентами були відомі історики-академіки: Є. В. Тарле, Е. А. Космінський, професор С. Н. Палк, які дали високу оцінку праці вченого.
У цей час наукова активність О. Л. Ванштейна остаточно зосередилася у галузі медієвістики. Здобутком наукової діяльності вченого в 30-50-ті рр. стало багато статей з історії середньовіччя в Німеччині, Італії, Франції, а також фундаментальна монографія «Россия и Тридцатилетняя война» (1949). У 1951 році, під час компанії у боротьбі з космополітизмом, його звільнили з посади професора Ленінградського університету. Після чого він очолив кафедру історії в Киргизькому державному університеті ім. Фрунзе.
Багаторічні наукові розробки вченого в галузі історіографії були відображені в монографіях: «Западноевропейская средневековая историография», «История советской медиевистики», «Очерки развития буржуазной философии и методологии истории в ХІХ-ХХ вв.». Плідною була праця О. Л. Вайнштейна в творчих колективах таких відомих видань як «Всемирная история», БСЭ, «Французский ежегодник», де він був не тільки автором наукових матеріалів, але й висококваліфікованим редактором.
Помер О. Л. Вайнштейн 27 липня 1980 року.